Holocaust Killing Site
Kalush: KalusH area
Ivano-Frankivsk (former Stanislav) region, Kalush district
|
Location: Kalusz area GEO: 49.02892264571884, 24.356086831134796 Date of event: April 1942 Number of victims: 800 Residency of victims: Kalush (Kalusz) and nearby villages Monument: 1995-1996 (Jewish cemetery) |
|
Summary (click to expand)
The first written mention of Kalush dates back to 1400. In the late 17th century, a Jewish qagal was founded in the town, and since then half of inhabitants of Kalush were Jews. The greatest flourishing of the Jewish community of the town dates back to the 19th century, when the leader of Kalush was a Jew—Moysha Meyer. As of 1897, there were 4,363 Jews in Kalush, and according to the 1939 census—4,300 (33.1%). Kalush was occupied on July 2, 1941. In early August 1941, power passed into the hands of the German civil administration, which immediately established a Judenrat, a Jewish police post, a German criminal police post, a Gendarmerie post, and a Ukrainian Police unit. After the occupation, anti-Jewish orders came into force: a curfew was imposed on the Jews; they were forced to wear identification badges. In late 1941, an open ghetto was established in Kalush. Those who lived outside the designated area were forced to relocate to the ghetto, taking with the items they could move. A Judenrat was instructed to systematically send Jews to forced labor. Those assigned to work outside the ghetto received special IDs and kept in touch with the local population, which gave them access to additional food. Some Jews paid large bribes to get the job. In April 1942, a detachment of security police from Stanislav (now Ivano-Frankivsk) executed the Jewish population in Kalush. They arrested and shot 800 Jews just because they were declared unsuitable for labor. After the shooting, 5,500 Jews remaining in the town were deported to the Stanislav ghetto (Ivano-Frankivsk) and to Belzec. The town of Kalush was liberated on July 27, 1944. A memorial sign was installed at the Jewish cemetery in 1995-1996. |
Summary in Ukrainian (click to expand)
Перша письмова згадка про Калуш відноситься до 1400 року. Вкінці ХVІІ ст. у місті було засновано єврейський кагал і з цього часу половину мешканців Калуша складали євреї. Найбільший розквіт єврейської громади міста припадає на ХІХ ст., коли очільником Калуша був єврей – Мойша Меєр. Станом на 1897 р. в Калуші налічувалося 4,363 євреїв, а за переписом населення 1939 р. – 4,300 (33,1%). Калуш опинився в окупації 2 липня 1941 р. На початку серпня 1941 р. влада перейшла до рук німецької цивільної адміністрації, яка одразу сформовала юденрат, єврейську поліцію, німецький пост кримінальної поліції, пост жандармерії та підрозділ української поліції. Після окупації почали діяти антиєврейські розпорядження: для євреїв буловстановлено комендантську годину і вони змушені були носити розпізнавальні знаки. Наприкінці 1941 р. в Калуші було створено відкрите гетто. Ті, хто мешкав за межами визначеної території, були змушені переселитися в гетто, беручи із собою лише те майно, яке вони могли перенести. Юденрату було доручено систематично відправляти євреїв на примусові роботи. Ті, кого призначили працювати за межами гетто, отримали спеціальні посвідчення особи та підтримували контакт з місцевим населенням, що забезпечувало їм доступ до додаткової їжі. Деякі євреї платили великі хабарі, щоб отримати цю роботу. У квітні 1942 р. загін поліції охорони зі Станіслава (нині – Івано-Франківськ) здійснив розстріл єврейського населення у Калуші. Вони заарештували і розстріляли 800 євреїв лише тому, що їх визнали непридатними до праці. Після розстрілу в місті залишилось 5,500 євреїв, які були депортовані до гетто Станіслава (Івано-Франківська) та у Белжец. Місто Калуш було звільнено 27 липня 1944 р. Пам’ятний знак встановлено на єврейському цвинтарі у 1995-1996 рр. |
Holocaust by Bullets:
|